середа, 16 липня 2014 р.

Шевченкіана Виноградівщини





Малий Тарас

Тарасу Шевченку

Читаю Шевченка

Мати Шевченка

Т. Шевченко:
«У всякого своя доля
І свій шлях широкий»






Народився в с. Широке Виноградівського району Закарпатської області в 1932 році в родині селянина-середняка. Як і всі діти з малих літ працював: пас корови, сіяв, орав із старшим братом ходив у початкову школу, а потім в семирічну школу яку закінчив у 1947 р.
У 1951 році закінчив хустське педагогічне училище і був направлений працювати вчителем математики у Розтоцьку семирічну школу Рухівського району. З 1952 по 1954 роки навчався в Ужгородському інституті. Під час навчання був сталінським стипендіатом і в 1954 році від студентів Закарпаття у м. Москві брав участь у святкуванні 300-річчя воз’єднання України і Росії. Після закінчення інституту 6 років працював вчителем математики Буківської восьмирічки, а з 1960 року – заступником директора Широцької середньої школи на протязі 23 років. Очолював Широцький консультпункт Виноградівської заочної школи
Писати почав пізно, після виходу на пенсію. Написав немало, збірок: «Краю мій» (2000), «Сонечко» (2003) – поезія для малят, «Сині гори» (2004),  «Споглядання вічності» (2004), «Зірки Виноградівщини» (2004), «Козацька доля» (2006), «Любов адама» (2006), «Зоряне надвечір’я» (2007), «Дух не вбити», «Жовтогаряча революція» (2006), але ще є багато ненадрукованих. Пише поезію. Тематика різноманітна: від кохання до політики, поезії для дітей та духовна література.

Малий Тарас
І малював малий Тарас
І квітки і долі.
І ліс густий,зелений ряст,
Тополі у полі.

Його старання і любов
У світлу годину
Помітив гордий Карл Брюлов,
Пожалів дитину.

І викупив із кріпацтва,
Дав надії жити.
Він малював,він писав,
Вмів добру служити.

Його кобзар і картини
Будуть вічно жити.
Для матері,для дитини
Будуть вік служити.

Тарасу Шевченку
Тече Дніпро,Тече Дніпро
Повз Канівські кручі,
Несе щастя,несе добро
На поля родючі.

Там Шевченко з постаменту
Споглядає хвилі,
Баржі Дніпра,що несуться
У просторі милі

Твоє життя в нім відбилось,
Радості і болі.
Ти все проніс,що судилося
І не хаяв долі.

Тебе били чужі і свої,
У тюрми сажали,
Приймав долю,зносив жалі.
Зносив всі скандали.

Тепер стоїш у Каневі
На високій кручі,
Де і Дніпро, де і гори
І землі родючі.

Я би хотів твоїм шляхом
Все життя ходити,
Здолать біди, здолать злидні,
Вкраїні служити.

Тепер стою перед тобов
Убогий і бідний,
Ні державі, а ні владі
Я вже не потрібний.

Твому генію молюся
І прошу святого,
Нехай пришле допомогу
Для народу мого.

А ти дивись на Вкраїну,
На Дніпро і гори.
Проси Бога, проси владу
Знищить наше горе.

Читаю Шевченка
Знов Шевченка я читаю,
Його думи ясні.
І стежину відкриваю
Про думи сумні.

Його життя,його душу
І важкі його дні,
І не таю, сказать мушу,
Важко жити й мені.

Всюду чую його голос
Тривожний і м’який
Моє серце розкололось,
Туга паде в рядки.
Я хочу так же як він
Сплести вінок слави.
Нехай лине неначе дзвін
У рідній державі.

Вірно пю з його джерельця,
Жену тінь похмуру,
Стираю біль з свого серця,
Проганяю журу.

Нехай моя Україна
Квітне, розквітає,
Живе щасливо людина
І горя не має.

Я Шевченка буду читать,
Його думи сумні
І стежину прокладати
Його думам ясним.

Мати Шевченка
Карпатська наша мати,
Ніколи не згасне.
Скільки буде в світі жити,
Життя буде красне.
Вона у нас є найкраща
У цілому світі,
Хоч і бідна, та не злюща,
Має гідні діти.

І серед них сам Шевченко,
Поет України,
Його мати хоч кріпачка
Родом з Верховини.

Катерина Бойко з Карпат
Жила на Вкраїні,
Зустріла Григорія там,
Зєднала з ним долі.

Невдовзі родила сина,
Назвали Тарасом,
Рада сімя і родина,
Раді усі разом.

Хлопчик росте, виростає,
Віршам дає раду,
Про Карпати мало знає,
Про дідика й бабку.

Стає генієм він людства,
Не лише Вкраїни,
Зносить біду від паскудства
І злої людини.

Був сужений, сидів у тюрмі
І жив у Сибіру.
Народ страждав в в страшнім ярмі
І втратив довіру.

Царизм ловив, слово душив
І саджав у тюрми,
Важко в тюрмі Шевченко жив,
Йшли думи похмурі.

Писав вірші і малював
Для свого народу,
Від царизму він не чекав,
Жодну нагороду.

Бідна мати сяде в хаті
І згадує сина.
І не знає де шукати,
Де її дитина.

Т. Шевченко:
«У всякого своя доля
І свій шлях широкий»
У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Кому тюрма, кому воля
І політ високий.

У Ткаченка свої плани
За крісло держатись,
Комуністів, їхні клани
При владі тримали.

А там вони все поділять,
Обдеруть багатих,
Кому гулаг, кого встрілять,
Повісять горлатих.

І настане мертва тиша,
Злагода в державі,
Навіть бідна сіра миша
Не зашкодить славі.

Тільки що будуть ділити,
Як бідними станем,
По законам будем жити,
Проти них повстанем.

Чи не пора усім лівим
Правими вже стати,
Бути чесним, бути смілим,
Творити не красти.

Буде влада, будуть крісла
І народ багатий,
В чиновників буде слава
І політ завзятий.

Немає коментарів:

Дописати коментар