Лауреати Шевченківської премії Закарпаття


До історії Національної премії України імені Тараса Шевченка

1961 рік був роком безпрецедентного за масштабами вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Століття від дня його смерті стало приводом для проведення шанобливих урочистих заходів не лише в Україні, а й у всьому СРСР. І хоч КПРС використовувала народну любов до великого поета з метою пропаганди “успіхів ленінської національної політики”, але вона була змушена рахуватися з національними почуттями українців. У цій атмосфері помітного патріотичного піднесення 20 травня 1961 року вийшла постанова Ради Міністрів УРСР «Про встановлення щорічних Республіканських премій імені Т.Т.Шевченка». Тоді ж були затверджено Положення про премії та зразки почесних знаків і дипломи лауреатів, створено Урядовий комітет на чолі з O.Корнійчуком, до якого ввійшли поряд з партійно-державними керівниками й визначні діячі української культури.
   Присуджуватися премії мали за високохудожні твори літератури, журналістики, образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, які визнані та високо оцінені громадськістю. Щоразу присудженню їх передувало широке обговорення і популяризація мистецьких творів у пресі, по радіо, телебаченню, на художніх виставках тощо. 9 березня 1962 року першими лауреатами Шевченківської премії стали Олесь Гончар, Павло Тичина і Платон Майборода.
      23 квітня 1969 року Республіканські премії імені Т.Т.Шевченка та Республіканські державні премії з архітектури перетворено на Державні премії УРСР імені Т.Т.Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури. З 1977 року додано ще три премії - в галузях журналістики і публіцистики, теорії та історії літератури, театрального мистецтва. Урядовий комітет став іменуватися Комітетом по Державних преміях УРСР імені Т.Г.Шевченка в галузях літератури, журналістики, мистецтва і архітектури при Раді Міністрів УРСР. У 1982 році встановлено додатково ще одну премію за кращий твір літератури і мистецтва для дітей та юнацтва. Відповідно до урядової постанови від 12 квітня 1988 року «Про заснування Державної премії УРСР по архітектурі», в Положення про Державні премії УРСР імені Т.Г.Шевченка було внесено зміни – вилучено премії в галузі архітектури.
        У 1997-1999 роках було запроваджено й Малу Державну премію України імені Тараса Шевченка, яку присуджували за кращий творчий дебют молодим митцям віком до 35 років.
Сорокап’ятирічна історія Шевченківської премії є частиною історії української культури, тож у радянські часи вона зазнавала того свавілля і деформацій, що й вся культура. Хоч переважна більшість лауреатів премії - це ті, хто був і є окрасою нашої культури, однак траплялися і випадкові постаті або «проведені» з кон’юнктурних міркувань, під тиском офіційної думки. Не можна не відзначити і надмірної тенденції в минулому до «групових» нагороджень. Це загрожувало девальвацією премії. Проте Комітет, до складу якого в різні часи входили найавторитетніші представники літератури і мистецтва, зміг здебільше протистояти цьому процесові, підтвердити високу гідність премії.
Новий етап в історії Шевченківської премії розпочався із здобуттям Україною державної незалежності. Процедура присудження премії постійно вдосконалювалася.
З метою піднесення ролі й престижу Державної премії України імені Тараса Шевченка як найвищої в Україні премії в галузі культури, літератури і мистецтва 27 вересня 1999 року Указом Президента України № 1228/99 її перейменовано в Національну премію України імені Тараса Шевченка.
      Національна премія України імені Тараса Шевченка - найвища творча відзнака в незалежній Україні. Шевченківська премія увінчує найвидатніші твори літератури та мистецтва. Освячена іменем великого Кобзаря, ця творча нагорода має незаперечний авторитет в Україні і в усьому світі. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка щороку, в результаті конкурсного відбору, всебічного обговорення і таємного голосування, визначає твори, гідні високої премії. Президент України своїм Указом присуджує Національні премії тим, хто здолав усі сходинки до творчої вершини.
В день народження Тараса Шевченка, 9 березня, Україна узнає імена нових Шевченківських лауреатів (список публікується у пресі, про нього повідомляють інші засоби масової інформації). Цим не лише підсумовуються культурні здобутки року, а й віддають світлу данину пам’яті геніальному українському поетові й художникові.

Іван Дзюба

/Вступне слово до енциклопедичного довідника Шевченківські лауреати 1962-2007/




                                                        Уродженці Закарпаття, відзначені ,  
                                              Національною премією імені Тараса Шевченка
            
              Станкович Євген Федорович.  Композитор

   Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 1976 році за симфонію №3 «Я стверджуюсь» на сл. П.Тичини для читця, хору і симфонічного оркестру.
Народився 19 вересня 1942 року у місті Сваляві на Закарпатті. Вивчав композицію у Адама Солтиса у Львівській державній консерваторії імені М.Лисенка (1962-1963), у Бориса Лятошинського і Мирослава Скорика в Київській державній консерваторії імені П.Чайковського (1965-1970). Був редактором у видавництві «Музична Україна» (1970-1976), Головою Правління Спілки композиторів України (1990-1993); з 1988 — професор Національної музичної академії України, завідувач кафедри композиції. Заслужений діяч мистецтв України (1980), народний артист України (1986). Серед нагород Євгена Станковича - ордени Дружби народів, св. Рівноапостольного Князя Володимира Великого, Князя Ярослава Мудрого V ступеня, премія фольклорного фестивалю європейського радіо (1986), Тбіліського міжнародного фестивалю за кращу музику (1993), театральна премія "київська пектораль" (2000), премія ім Веделя (2001), Всеукраїнська премія "Визнання" (2002), премія Національної програми "Людина року - 2002", лауреат премії ім. М.Островського (1976), премії Міжнародної трибуни композиторів ЮНЕСКО (1985), премії конкурсу Європейського радіо (1979), міжнародних премій за музику до кінофільмів; дійсний член (Академік) Академії мистецтв України (1997), Герой України (2008). Євген Станкович є автором 12-ти симфоній, опери, 5-ти балетів, фольк опери "Цвіт папороті", 4-ох інструментальних концертів, музики до кінофільмів, тощо.


                    Свида Василь Іванович (1913-1989).   Скульптор

   Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 1983 році за скульптурну композицію «В сім'ї єдиній» (1978-1982 р.р.)
Народився 22 жовтня 1913 року в с. Пацканьово Ужгородського району Закарпатської області. З 1930 по 1934 рік навчався у фаховій школі художньої обробки дерева с. Ясіня Рахівського району Закарпатської області. Викладачами з фаху були чеські майстри живопису та різьблення О.Єлень, Г.Голишовський,  В. Фулік. Після закінчення школи застосовував своє уміння художнього різьблення, прикрашаючи та оздоблюючи церкви. Є у біографії скульптора  і факт виконання ним робіт за ескізами Йосипа Бокшая.
Після 1945 року  долучається до А.Ерделі, Й.Бокшая, А.Коцки, та Ф.Манайла у створенні Закарпатської обласної  організації Спілки художників України. Їх зусиллями вона була створена  у серпні 1946 року. Василь Свида - член національної спілки художників України з моменту її заснування.
Мистецька спадщина Свиди - твори на побутову, етнографічну темптику "Над колискою", "Поцілунок", "Увиванець", "Опришки", "Під дощем", класичну тематику "Сварка на межі", "На базар".
Член Національної Спілки художників України з 1946 року. Народний художник України (1973 p.).

                  Мишанич Олекса Васильович (1033-2004).   Вчений

   Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 1988 році за розробку наукових принципів, упорядкування, підготовку текстів зібрання творів І.Я. Франка у п’ятидесяти томах та коментарі.
Народився 1 квітня 1933 р. у с. Ляховець (тепер Лісковець) Міжгірського району на Закарпатті у селянській багатодітній сім’ї. У 1939 році переїхав з родиною в с. Барвінкош (нині Барвінок) Ужгородського району У 1956 р. – закінчив Ужгородський державний університет. Науковий шлях  починав на філологічному факультеті Ужгородського державного університету дипломною роботою на тему "Поема І.Франка "Мойсей". Навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України. Під науковим керівництвом академіка М.К.Гудзія у 1962 році захистив кандидатську дисертацію "З історії літератури Закарпаття 17-18 ст,"
     Олекса Васильович Мишанич — член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу давньої і класичної літератури Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, заступник академіка-секретаря відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАНУ, заслужений діяч науки і техніки України (1997),  Кавалер ордена «За заслуги» третього ступеня. Літературознавець, медієвіст. Автор 19 монографій та збірників статей. Як редактор-упорядник підготував і видав 43 книги українських письменників, у тому числі вісім томів 50-томного зібрання творів Івана Франка. Десять років був ученим секретарем і першим віце-президентом Міжнародної асоціації україністів, у 1999-2002 рр. очолював Національну асоціацію україністів. Видав і підготував шість томів матеріалів I—IV конгресів Міжнародної асоціації українців.

                  Герц Юрій Дмитрович.    Художник

   Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 1994 році за серію картин «Барвиста Україна».
  Народився 27 лютого 1931 року в с. Лохово Мукачівського району Закарпатської області.
У 1955 році закінчив живописне відділення Ужгородського училища прикладного мистецтва. Учителі з фаху: Бокшай Й. И., Ерделі А. М., Манайло Ф. Ф. Член Національної Спілки художників України з 1969 року. Серія творів  ю Герца, присвячена закарпатським церквам та деревяному зодчеству називається "Карпатські святині". До глядача автор доносить пристрасне, чисте, без побутописання зображення матеріалізованого у полотнах трепету глибокої віри земляків.   
   Народний художник України (2003 р.). Учасник художніх виставок. Широко  відома творчість Ю Герца і за межами нашої країни, де вона користується  незмінним успіхом у глядачів, як на персональній виставці 2001 року в Ужгороді, на Всеукраїнській виставці 2001 року в Києві, а також на виставці українського образотворчого мистецтва 2002 року у Москві.

                   Чендей Іван Михайлович (1922-2005).   Письменник.
  
   Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено
у 1994 році за книжку «Калина під снігом», повість «Іван".
 Іван Чендей народився 20 травня 1922 року в с. Дубове Тячівського району в багатодітній селянській родині. Після сільської школи навчався у Хустській російській гімназії (1935-1944). Прилучився до роботи літературного гуртка Петра Лінтура. Був учасником з’їзду Народних комітетів, що відбувся у Мукачеві в листопаді 1944 р. і проголосив возз’єднання Закарпаття з Україною. Закінчив заочно філологічний факультет Ужгородського державного університету, стаціонарно – Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького у Москві (1960-1962).       Член Спілки письменників України. Автор кількох збірок оповідань, повістей, нарисів, романів «Птахи полишають гнізда», «Скрип колиски», що витримали кілька перевидань. І. Чендей – автор низки кіносценаріїв, в тому числі разом з С. Параджановим – сценарію фільму «Тіні забутих предків» (1964). Письменник – лауреат премії ім. А. Головка  за роман "Скрип колиски"(1987), ім. В. Винниченка за книгу "Калина під снігом" (1988). Твори І. Чендея перекладались угорською, німецькою, словацькою, російською, а також азербайджанською, грузинською, киргизькою, молдавською. У співавторстві з О. Маркушем переклав з угорської твори Жигмонда Моріса та Нора Йокаї.

                Скунць Петро Миколайович (1942-2007).   Поет

   Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 1997 році за збірку поезій «Спитай себе».
Петро Скунць народився 20 травня 1942 року в селищі Міжгір’я. Закінчив філологічний факультет Ужгородського національного університету. У 18 років видав першу поетичну збірку "Сонце в росі", у 19 став наймолодшим у Спілці письменників колишнього Союзу. З 1964 р. член Спілки журналістів.
Петро Скунць лауреат літературних премій імені Дмитра Вакарова (1967) імені Ф. Потушняка (1999), імені А.Малишка (1986) відомий в Україні та за її межами письменник, журналіст, редактор та досвідчений перекладач. Автор понад десяти поетичних книг. У 18 років видав першу поетичну збірку "сонце в росі", у 19 став наймолодшим  у спілці письменників колишнього Союзу, з 1964 року – член Спілки журналістів. У його доробку близько чотирьохсот нарисів, інтерв'ю, літературно-мистецьких, критичних, публіцистичних, суспільно-політичних статей, рецензій. Протягом творчої діяльності П. Скунць активно займався редакторською працею. Тривалий час працював  редактором обласного видавництва "Карпати"; упорядкував і відредагував близько півсотні книг.


                         Кремінь Дмитро Дмитрович.   Поет

   Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 2002 році за поетичну книгу-симфонію «Пектораль».
Народився 21 серпня 1953 року в с. Сухa Іршaвського р-ну Закарпaтської обл.). Навчався у сільській школі, з 8 класу - учень спеціалізованої (математичної) школи-інтернату в м. Ужгороді. Випускник філологічного факультету Ужгородського держуніверситету (1975). По закінченню навчання потрапив на роботу за направленням учителем української мови і літератури (смт. Казанка Миколаївської обл.), пізніше перейшов до районної газети. Після переїзду до Миколаєва, який став для поета другою Батьківщиною, обіймав посаду викладача кафедри української літератури в Миколаївському педінституті ім. В. Бєлінського (1979—1981), фактично одночасно керував обласною літстудією "Джерела", заввідділом молодіжної газети «Ленінське плем'я» (1981—1990). З 1991 року працював заввідділом культури і духовності, а з недавнього часу – заступник головного редактора газети обласної ради "Рідне Прибужжя". Кремінь Д. Д. – поет, публіцист, есеїст, перекладач. автор поетичних збірок "Травнева арка", "Танок вогню", "Бурштиновий журавель", "Шлях по зорях", "Пектораль", "Елегія троянського вина", "Літопис", "Атлантида під вербою", "Синопсис", "Полювання на дикого вепра". Його твори перекладені  білоруською,  грузинською, осетинською,  російською, англійською мовами.
    Лауреат  республіканської літературної премії ім. В.Чумака (1987), культурологічної премії ім. М.Аракса (1994) Член Національної спілки письменників України (1979), Асоціації українських письменників (1997), Асоціації естрадних діячів України (1999).


                  Бокотей Андрій Андрійович.   Художник

   Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 2002 році за просторові композиції зі скла.
Народився 21 березня 1938 року в с. Брід, нині Іршавського району Закарпатської області. У 1965 році – Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, відділ художньої кераміки.
З 1965 – викладач, доцент, завідуючий кафедрою художнього скла, професор кафедри скла, ректор Львівської академії мистецтв. 
 У 1991 році його обирають головою Львівської організації  спілки художників. 1994 року він очолює кафедру  художнього скла в інституті. у 2000 році стає ректором Львівської академії мистецтв, а наступного - дійсним членом Академії мистецтв України. У 2002 році - лауреат національної премії України ім. Т.Шевченка. 2006 року йому присвоєно звання  народного художника України. Нині Андрій Бокотей – Член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України (1989), народний художник України (2006), дійсний член Академії мистецтв України.
    Склотвори Бокотея вийшли на світовий рівень. З 1983 до 2006 року персональні виставки його робіт відвідали Санкт-Петербург, Париж, Нансі, Ван-де-Шатель, Льєж, Утрехт, Стравангер (Норвегія), Краків, Будапешт та неодноразово експонувалися у Києві і Львові.  Беззаперечна заслуга Андрія Андрійовича — ініціювання і проведення міжнародних симпозіумів скла, а також заснування у Львові єдиного в Європі Музею скла.


                  Микита Володимир Васильович.   Художник

Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 2005 році за серію робіт “Рідний край”.
Народився 1 лютого 1931 року в с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області. Освіту здобував  у Мукачівській гімназії, а у вересні  1947 року був зарахований на третій курс Ужгородського училища прикладного мистецтва, яке закінчив 1950 року.  Учителі з фаху: Ерделі А. М., Бокшай Й. Й., Манайло Ф. Ф., Контратович Е. Р., Берец В. І
В Микита - народний художник України, дійсний член академії  мистецтв України з 2004 року, член Національної Спілки художників України з 1962 року. Заслужений художник України (1975 p.), народний художник України (1991 p.).
У 1995 та 2005 роках відзначений обласною премією імені Й. Бокшая та А. Ерделі. Академік Академії мистецтв України з 1997 року.
Учасник художніх виставок: обласних — з 1950 року, всеукраїнських — з 1957 року, всесоюзних — з 1961 року, закордонних — з 1966 року — Угорщина, Чехословаччина, Румунія, Франція, Італія, Кіпр, Болгарія, Японія, Філіпіни, Німеччина, Австрія, Канада. Учасник міжнародних бієнале: 1963 р. — м. Хельсінкі (Фінляндія), 1974 р. — м. Кошіце (Словаччина), 1984 р. — м. Венеція (Італія).
Твори  зберігаються в музеях України, Росії, Литви, Словаччини, Німеччини, Угорщини, Югославії, Венесуели та приватних колекціях багатьох країн світу.


                 Сідак Василь Васильович.   Скульптор

Національну премію України імені Тараса Шевченка майстрові народної творчості присуджено у 2008 році за серію дерев’яної скульптури.
Народився 10 січня 1947 року в с. Жденієво Воловецького району Закарпатської області. Художник декоративно-прикладного мистецтва. У 1968 році закінчив відділ художньої обробки дерева Ужгородського училища прикладного мистецтва. Викладачі з фаху: Свида В. І., Попович М. О.
 1995 рік приніс автору мистецьку премію ім. Данила Щербаківського, звання майстра народного мистецтва України, у 2003 році отримав премію Катерини Білокур. Член Національної Спілки художників України з 1999 року. Заслужений майстер народної творчості України (1995 p.). Учасник художніх виставок: обласних — з 1984 року, всеукраїнських — з 1994 року, закордонних — з 1990 року. Учасник міжнародних пленерів. Його твори прикрашають храми Польщі, Угорщини, (статуя угорського короля Іштвана у м. Тая), Білорусії


               Мідянка Петро Миколайович.   Поет

Національну премію України імені Тараса Шевченка присуджено у 2012 році  за збірку поезій "Луйтра в небо"
Народився 14 травня 1959 року в с. Широкий Луг Тячівського району Закарпатської області. Здобувши середню освіту  в Хустській школі-інтернаті, продовжив навчання на філологічному факультеті Ужгородського державного університету.
З 1982 року працює вчителем української мови та літератури спочатку в новоселиці, а згодом в Тисолові Тячівського  району.
Публікації перших поетичних спроб припадають на шкільні роки. Перша збірка поезій "Поріг" побачила світ у 1987 році. Наступні збірки: "Осередок"(1994); "Фараметлики" (1991); "Зелений фирес" (1999); "Трава Господня" (2001).
Лауреат Міжнародного літературного конкурсу "Гранослов" (1996), обласної премії ім. Ф.Потушняка.
Письменник активно виступає на сторінках престижних видань з культурологічними, публіцистичними, літературознавчими матеріалами, есе та перекладами. кілька його поезій покладено на музику.  Поетичний доробок  Петра Мідянки  вміщують поважні антології та часописи як в Україні, так і за її межами. 
Член Національної спілки письменників України з 1993 р.

                  
           
       Мирослав Дочинець. Письменник і журналіст

Національну премію України мені Тараса Шевченка присуджено у 2014 році за книги "Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії", "Горянин. Води Господніх русел"
   Народився 3 вересня 1959 року в м. Хуст Закарпатської області в сім'ї вчителів. Батько Іван Юрійович закінчив з відзнакою філософський факультет  Київського університету, але мусив учителювати в школі-інтернаті й ПТУ, оскільки відбув 6 років ГУЛАГу за націоналізм. Мати викладала географію. 
   Друкуватися почав з шостого класу в дитячих виданнях. Був переможцем конкурсів юних літераторів.
1977 року вступив на факультет львівського університету. Під час навчання був членом редколегії університетської багатотиражної газети "За радянську науку", згодом - редактором газети "Джерела". Професійну журналістську роботу розпочав  1982 року в газеті "Молодь Закарпаття".
   
1990 року заснував у Мукачеві газету "Новини Мукачева". У цей час також працював власним кореспондентом газет "Карпатський край", "Срібна  земля", "Фест". Друкувався у всесоюзних та республіканських часописах "Комсомольська правда", "Известия", "Україна", "Україна і світ", "Ранок", "Радянська жінка", "Літературна Україна", "Молодь України".
   1998 року заснував у Мукачеві видавництво "Карпатська вежа" в якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.
   Мирослав Дочинець - "Журналіст року Закарпаття" (1998), лауреат Міжнародної літературної премії "Коронація слова"(2004), "Золотий письменник України"(2012)
   Автор книг "Гірчичне зерно", Оскал собаки", "Мукачево і мукачівці", "Роса на фігових листках", "Він і вона", "Дами і Адами", "Гра в ляльки. Жіночі історії", Кіфлик із фіглями", "Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного  Андрія Ворона - як жити довго в щасті і радості", "Вічник. Сповідь на перевалі духу", "Криничар", "Горянин. Води Господніх русел".

Немає коментарів:

Дописати коментар